У вільну годину

 У вільний час пишу вірші. Не можу стояти осторонь життя країни, життя людей у щасті й горі. Нашим захисникам від російської агресії присвячую ці вірші. 

 Вишивала мати шовком білую сорочку

Коли ж ти її зодягнеш милий мій синочку?

Як вернусь додому ,мамо,як живий я буду.

Зодягну сорочку білу й про війну забуду!

 Кажуть хлопці добровольці: Україні – слава!

Хай живе і процвітає вкраїнська держава.

Стали скелею незрушно перед ворогами,

Не дамо вам Україну топтати ногами!

Полонений українець не воїн – лиш тіло,

Бо душа його ген десь уже відлетіла,

Де живуть його рідні і мати і тато,

Полетіла душа аж до рідної хати.

А ви можете тіло оте катувати,

А ви можете тіло його убивати,

Але душу його вам ніяк не здогнати.

Донбас не ваш – й не був ніколи,

То українська є земля

То може досить горя й крові; 

Хай хлопці грають весілля.

Стомились хлопці від війни,

а так ще довго воювати

І тихо жде старенька мати,

коли зайдуть  у двір сини.

Стомились хлопці від війни,

а мати виплакала очі.

А вітер з сходу рве шибки

Неначе щось сказати хоче.

Всім батальйонам -   слава нетлінна,

низько знамена до ніг

Бо так захищали матір Вкраїну,

як ніхто б не зміг.